Листи до Олександри Аплаксіної

Знайомство Михайла Коцюбинського й Олександри Аплаксіної, яке розпочалося 1902 року, спочатку не вістувало нічого незвичайного. Та невдовзі взаємна симпатія між 48-літнім батьком чотирьох дітей і молодшою за нього на шістнадцять років учорашньою гімназисткою переросла у тривале й глибоке почуття, яке наснажувало письменника впродовж останнього десятиріччя його творчости, коли постали такі шедеври, як "Internezzo" і "Сон", "Тіні забутих предків" і "На острові".

Пам'яткою їхніх стосунків лишився один із найзначніших епістолярних циклів Коцюбинського, найбільший кількісно: 335 листів і записок до Олександри. У хронологічному розташуванні їх можна розглядати як своєрідний інтимний щоденник, подекуди близький до духовної сповіді. У період їхнього реґулярного листування (1906–1913) Аплаксіна була найближчим, задушевним кореспондентом письменника. "Единственной, любимой, милой Шурочке" він довіряв свої почуття й думки, творчі задуми, свій внутрішній конфлікт віри в життя з поглибленим хворобою трагічним світовідчут