Людина біжить над прірвою

"Людина біжить над прірвою" - це один із найбільш драматичних та філософських творів видатного письменника-емігранта Івана Багряного. Написаний у 1948–1949 роках, роман став болючим реквіємом за цілим поколінням українців, чиї долі були розчавлені жорнами Другої світової війни та тоталітарних режимів. Сюжет розгортається у 1941 році. Головний герой, Максим Коломаєць, опиняється в епіцентрі катастрофи: радянські війська відступають, залишаючи після себе випалену землю, а німецька армія насувається з невідворотністю залізної машини. Максим - людина, яка не хоче служити жодному з тиранів. Його шлях через зруйновану Україну - це не просто втеча від фронту, це відчайдушний "біг над прірвою", де з одного боку - безжалісний сталінізм, з іншого - кривавий нацизм, а під ногами - безодня невідомості. Це роман про незнищенність людського духу, про пошук ідентичності в хаосі війни та про те, що навіть над самою прірвою людина має шанс залишитися Людиною.