Ниточки

Усе починалося з невеличкої новелки, яку навіяв вечір, а закінчення – просто наснилося. Тексти ніби з'являлися нізвідки, сцени снилися, слова виринали просто з повітря, та все безсюжетно. Роздуми, роздуми, уривки… Аж потім мені стало зрозуміло – досить мучитися, слід просто писати, а там будь що буде. І коли здавалося, що вже не зможу віднайти свою нитку, з'явилася муза. Нитка віднайшлася – вона була у правді. Часом, ми не розуміємо, якими важливими є для когось, хто не завжди поряд. Часом, не знаємо, як сильно змінюємо чиєсь життя. Часом, не усвідомлюємо, скільки ниточок навкруги. Вона ще не ідеальна – книжка. Дещо зміниться, впевнений, але мені здається, що вона направду тепла. І чесна. Максе, Ромчику, Надійко, Антошка, Аню, Іринко, і всі хто хоч на крихту доклав зусиль (може, навіть не усвідомлюючи того) – дякую вам. Найголовніше – у серці. Правда. Пам'ятайте… Це правдива історія про життя, студентство та доленосні зміни.