Приходь без дзвінка

Для щастя потрібно, щоб хоч хтось пам'ятав твоє ім'я.Одного разу Яна сідає у потяг "Рахів - Київ" і знайомиться з дідусем. І, попри зупинки у маленьких селищах, гамір нових пасажирів плацкарту й фізичну втому, дівчина все уважніше слухає Василя Васильовича. Його історія, неначе намистини, нанизується на нитку спогадів її власного життя.Чи зустрінуться вони знову? Чому гірські маршрути, пейзажі й нічний ліс - незамінні ліки проти власних травм? Напевно, ці відчуття знайомі кожному - такі особисті й невимовлені… Але що станеться, якщо про них заговорити вголос?Десь серед темного лісу на останніх відсотках заряду телефону, що слугує ліхтариком, дівчина йде вперед, попри виснаження й біль у ногах, цитуючи Ліну Костенко: "Цей ліс живий, у нього добрі очі". Бо вона вірить у світло і не втомлюється шукати його серед людей.