Вірі Тихій 72, ще ніби зовсім недавно вона викладала українську мову в школі для дітлахів. Віра Петрівна ніколи не думала, що колись опиниться у Будинку для літніх людей, де її залишить такий рідний та любий синочок, якому вона присвятила життя…
Але літо 2022 року змінило усі очікування на безтурботну старість в колі сім'ї. Син Толя безперестанку волонтерить, а невістка з онуками вимушені були виїхати за кордон. Тож довелося знайти новий дім, нове пристановище, де материнське серце зможе знайти трішки спокою серед небезпеки й хвороб у середовищі “однолітків”, під наглядом та опікою медичного персоналу.
Проте надія на гостинних та приязних компаньйонів вмить розвіялася, коли Віра Петрівна побачила у Будинку зажурених та насуплених стариганів, які поволі спостерігають за згасаючими промінчиками свого життя, що, немов сонце, зникає за обрієм.
Коментарі
Немає коментарів. Будьте першим, хто залишить коментар!
Щоб залишити коментар, будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь