Вафельне Серце

І ось нарешті Лена Лід відпустила руки й плюхнулася з неба, мов переспіле яблуко.

Вона приземлилася з м'яким хруском.

І одним махом провалила два кущики живоплоту.

Я з полегшенням опустився на траву й дивився, як Лена розгнівано вовтузилася поміж гіллям

і розірваним простирадлом у понівеченому живоплоті.

- Цур тобі пек, Трілле, це все через тебе, - сказала вона, коли ціла-цілісінька звелася на рівні .

Я подумав: “Через мене, то й через мене”, але нічого не сказав. Я був радий, що вона жива.

Як і завжди.