Абетка Гвара мала. Автентична львівська абетка

Леґіони вчительок української мови сумлінно втовкмачують львівським діткам у голови, "як то всьо має називатися і писатися правильно". Комп'ютерні програмі з українського правопису скаженіють, на свій розсуд виправляючи слівця львівського балаку. Але дітки, як не вдома, то на перекурі попід школою чи на самогонній дискотеці у Радехові, багатіють іншими вербальними формулами і самі собі творять лінґвістичну норму. Завдяки цьому львівська ґвара, хоч і не досить вписана у формат, живіша від полтавської матриці укрмови, і ніц їй не бракує. Хіба що у довірливих дітисьок постає запитання, чого вони раптом мають вірити книжці, а не вірити бабці, і тую мармуляду величати джемом, фризієрку – перукаркою, а двірець – залізничним вокзалом. І чого раптом не можна вживати "курва горбата" у присутності матусі, як дідо то завше каже". Отака від мовна дискримінація. Щоправда, як їх не зви, а вафлі "Артек" на андрути не перетворюються.