Кожна народна казка про тварин – це повчальна алегорія, в якій певна тварина являє собою комплекс людських вад, або, навпаки, - позитивних рис характеру. Так, лисиця з одного боку символізує підступність і хитрість, а з іншого – мудрість та іронію. Заєць – полохливий боягуз, і, одночасно – добре звірятко, яке може стати в пригоді. Вовк часом уособлює жадібність, а часом – виступає як сильна і вірна істота, що може бути щиро вдячною за зроблене їй добро.
В українських казках про звірів чудово простежується соціальний підтекст: звірі мають царів, воюють, товаришують тощо. Тобто, відбивають суто людські стосунки. Це допомагає символічно викрити пороки та соціальну несправедливість.