Останнє літо в місті

Рим 1970-х — місто письменників, режисерів, художників. Місто кохання і «дольче віта». Місто, у яке персонаж Калліґаріча закохується, немов у жінку. Як згадували автор і його друзі, що стали прототипами роману, життя в Римі починалося тоді о шостій вечора, коли місцева богема збиралася в кав'ярні «Розаті», потім вона перетікала в кінотеатри й тільки о першій ночі починала планувати світські тусовки. Спокусливий, але часом безжальний спосіб життя. Герой Калліґаріча — вразливий, амбітний і без грошей, — не може його покинути, як не може поїхати з цього дивовижного міста, тож він захищається у власний спосіб: багато п'є, усе обертає на жарт, щоб не виставляти на показ вразливу душу, а ще читає. Література для нього не лише внутрішня потреба інтелектуала, а й своєрідний інструмент ескапізму, що на останніх сторінках роману набуває фізичного змісту. Текст цього твору пронизують численні літературні алюзії, а фінал нагадає допитливому читачеві історію Вірджинії Вульф.