Хто такий хохол?

Книга цілком відповідає назві. В ній – про заплутану долю і походження старовинного українського чоловічого звичаю голити голову, залишаючи лише одне пасмо волосся; про наше  теперішнє знання цієї традиції; про проблему, яку брак інформації ставить і ставив перед історичною наукою, а також про її подолання, як це бачить автор.

Загалом, це спроба переосмислення усталених  суджень і поглядів під різними кутами зору. Альтернативна ж гіпотеза оформилася завдяки зацікавленню історією України і запорозького козацтва. І не сподівайтеся, що тут йтиметься про саму манеру підстригання: насправді перед вами розгорнеться широке історичне тло азійської та європейської історії, підтверджене багатьма джерелами й очевидцями, що полишили свої безцінні свідчення.

"Усім і кожному осібно, кому це знати належить" пропонує Руслан Вінник своє незаангажоване дослідження минулих віків.

Відгукі:

Тетяна Вергелес, журналіст, бувша директорка ZIKу: "Шляхи книгошукая і книгочитая – несповідимі. Хто б міг подумати, що все кину й читатиму книгу про українську чуприну? Знайомлю й вас із знахідкою: Руслан Вінник "Хто такий хохол? Про один старовинний спосіб підстригати чуба, або Чи мав князь Святослав оселедця". Книга справді засмоктує: історичні факти досліджуються, зброя досліджується, одяг досліджують, а от про манеру підстригання - вояцьку манеру – це уперше.

У книзі – про заплутану долю і походження старовинного українського звичаю голити голову, залишаючи лише одне пасмо волосся… Це спроба переосмислення усталених суджень. Розгортається широке історичне тло азійської та європейської історії.

Руслан Вінник – як детектив: провів ціле розслідування. І це захопливо!

Чуб, чуприна та оселедець… О, та це, виявляється, "велика політика". "Лишень лінивий історик-аматор не згадував про нібито тюркські чи черкеські корені українського козацтва, його організації, традицій або приклади із сусідами-кочівниками. Все це немовби мало сприяти переконанню в тюркському походженні української чуприни, і саме так подібна інформація спрацьовує, виливаючи воду на млин тюркологічних студій. Але якщо вникнути в деталі, де й ховається, як прийнято казати, диявол, то все виявиться зовсім інакшим", - пише дослідник.

Інтригує, правда?...

Оксана Думанська, письменниця, перекладачка, лауреатка премії імені Дмитра Нитченка за оборону українського слова, лауреатка літературної премії ім. Ірини Вільде:  Про чуб-чуприну-оселедець на тлі широкого історичного контексту.  "…І тоді виявляється, що манера підстригати волосся могла мати чисто гігієнічні підстави (у вершника під шапкою чуб "звалювався" в ковтюхи), але й набувала зовнішніх прикмет належності до особливого стану – "сарматського родоводу". Хто в кого запозичив цей спосіб догляду за волоссям? Як він поширився світами? Які давні пам'ятки зафіксували його? Як в різних слов'янських мовах називають жмут волосся на тімені?

На такі питання відповідає Руслан Вінник у своїй історичній розвідці, написаній не на замовлення, а з власної ініціативи. Випускник історичного факультету Харківського університету не пішов ні в академічну науку, ні в педагогіку: його зацікавлення "зросло" на потребі простежити видозміну переважно вояцької традиції з древніх часів аж до XIX ст. Праця копітка й тривала в часі, але вона того варта, щоби побачити світ, бо зараз все більше дітей-юнаків-чоловіків підстригаються в оновленій козацькій манері.

В тексті рукопису є один факт, цікавий письменникам. Про нього написав на вже згаданому форумі один із користувачів. Виявляється, Остап Вишня 1928 року побував у Варшаві і лишив шкіц про пам'ятник королю-переможцю Яну Собеському, який топче кінськими копитами запорозького козака, а козацький чуб стелиться по землі. Так от, алегорія того пам'ятника зовсім інша: це повержені турки: один у чалмі, а інший без неї. Проте схожість із запорозьким оселедцем увела письменника в оману…

Цінність цього рукопису й у жвавій оповіді, яку читаєш, відновлюючи у своїй пам'яті забуте й додаючи нове…  Хочу сказати, що Руслан дуже талановитий оповідач, він про складні речі може оповідати просто й дохідливо. Написано дуже майстерно - це й мудрий школяр прочитає, і старша людина..."

Ірен Роздобудько, письменниця, сценаристка: "історична,  дійсно цікава книга. Захоплює з перших сторінок. Це незаангажоване дослідження історії та традицій нашого народу та країни. Видана чудово".