Міф про Сізіфа. Бунтівна людина

Альбер Камю завжди прагнув залишатися повністю незалежним і, перебуваючи в гущавині суспільно-ідеологічної битви, не приставати до жодного із суперницьких таборів. Світогляд письменника знайшов яскраве відображення у двох його найбільших філософських працях - "Міфі про Сізіфа" (1942) та "Бунтівній людині" (1951), які свідчать, за визначенням самого автора, про перехід від "етапу абсурду" до "етапу протесту". Якщо в основі "Міфу про Сізіфа" лежить твердження абсурдності буття, уявлення про світ як про царство хаосу і випадковості, то у "Бунтівній людині", проаналізувавши великий історичний матеріал, Камю дійшов висновку про неминучість переродження революції у тиранію, перетворення колишніх борців проти гноблення на значно жорстокіших гнобителів.