Про автора
Дата народження: 3 грудня 1987 р.
Андрій Любка — український письменник, романіст, поет, перекладач та есеїст, член Українського ПЕН. Народився 3 грудня 1987 року в Ризі (Латвія), де в той час навчалася його матір. Тривалий час проживав у місті Виноградові Закарпатської області. Закінчив Мукачівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою. Протягом 2005–2009 років навчався в Ужгородському національному університеті, де здобув ступінь бакалавра з української філології. Пізніше, у 2012–2014 роках, навчався у Варшавському університеті, здобувши ступінь магістра з балканських студій. Творчий шлях автора розпочався з поезії. Його вірші та переклади публікувалися у відомих часописах та альманахах, серед яких «Київська Русь», «ШО», «Всесвіт», «Потяг-76», «Post-Поступ», «Кур'єр Кривбасу» тощо. Він є членом літературного об'єднання «Ротонда». У 2007 році вийшла його перша поетична збірка «Вісім місяців шизофренії», за нею — «Тероризм: Навчальний посібник, вибрані поезії» (2008) та «Сорок баксів плюс чайові» (2012). У 2012 році спільно з Dj Dimka Special-K він випустив альбом аудіовіршів «Перед вибухом поцілуємося». У прозовому доробку письменника вагоме місце посідають романи та збірки короткої прози. Серед його романів — «Карбід» (2015), «Твій погляд, Чіо-Чіо-сан» (2018), «Малий український роман» (2020) та «Вечір у Стамбулі» (2025). Він також є автором збірок оповідань, есеїв та колонок, таких як «Кілер» (2012), «Спати з жінками» (2014), «Кімната для печалі» (2016), «Саудаде» (2017), «Кілер+» (2018), «У пошуках варварів» (2019), «Щось зі мною не так» (2022) та «Війна з тильного боку» (2024). У 2024 році Любка написав казку «Казкето-Друкето». Твори письменника перекладено багатьма мовами, зокрема англійською, німецькою, польською, сербською, литовською та іншими. Окрім власної творчості, він активно перекладає українською мовою з польської, хорватської та англійської (зокрема твори Богдана Задури, Лідії Осталовської, Срджана Валяревича та інших). Андрій Любка веде активну суспільно-політичну та волонтерську діяльність. У студентські роки очолював студентський парламент УжНУ (2006–2008), брав участь у Помаранчевій революції, а у 2006 році був спостерігачем та радником кандидата в президенти Білорусі Аляксандра Мілінкевіча, через що провів 15 діб у білоруській в'язниці та був депортований. Він є колумністом багатьох видань, директором Інституту Центральноєвропейської Стратегії, членом Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка та амбасадором проєкту «4.5.0. Recovery Center». Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну у лютому 2022 року Андрій став волонтером і станом на грудень 2024 року придбав 365 автомобілів для ЗСУ. За цю діяльність нагороджений відзнаками Головнокомандувача ЗСУ та Міністра оборони України. 20 січня 2026 року письменник повідомив, що йде служити до лав Збройних Сил України. Одружений з Юлією Пелепчук, пара виховує двох доньок — Уляну та Ярину. Письменник є лауреатом численних премій, серед яких «Дебют» (2007), «Київські лаври» (2011), премія Фонду Ковалевих (2017), премія імені Юрія Шевельова (2017), премія імені Джозефа Конрада-Коженьовського (2024) та інші. Водночас у 2020 році він отримав антипремію «Золотий хрін» за найгірший опис сексу в літературі. У 2023 році увійшов до списку «100 лідерів України» за версією видання «Українська правда».
