Про автора
Дата народження: 24 серпня 1899 р.
Хорхе Франсіско Ісідоро Луїс Борхес Асеведо (24 серпня 1899, Буенос-Айрес — 14 червня 1986, Женева) — видатний аргентинський прозаїк, поет, есеїст, публіцист та перекладач, який став однією з ключових постатей світової літератури XX сторіччя. Він народився в буенос-айреському районі Палермо в родині адвоката Хорхе Гільєрмо Борхеса Аслама та уругвайки Леонор Рити Асеведо Суарес. У родині спілкувалися іспанською та англійською мовами. Хлопець навчився читати й писати у чотири роки, а в дев'ять років уже переклав іспанською мовою казку Оскара Вайльда «Щасливий принц». У 1914 році через втрату зору батьком родина переїхала до Європи, де під час Першої світової війни оселилася в Женеві. Там Хорхе навчався в Женевському коледжі (ліцеї Жана Кальвіна), опанував французьку мову та захопився класичною літературою й філософією. Згодом родина перебувала в Іспанії, де Борхес приєднався до авангардної поетичної групи ультраїстів. Повернувшись до Аргентини у 1921 році, Борхес активно включився в літературне життя Буенос-Айреса. Він публікував свої вірші та есе в сюрреалістичних журналах, заснував видання «Призма» та «Проа», а в 1923 році видав першу поетичну збірку «Жар Буенос-Айреса». У 1930 році письменник познайомився з Адольфо Бьйой Касаресом, який став його близьким другом і співавтором багатьох детективних та фантастичних творів (зокрема, написаних під псевдонімами Бустос Домек та Суарес Лінч). Наприкінці 1930-х років через фінансову скруту після смерті батька Борхес влаштувався працювати помічником у муніципальну бібліотеку Мігеля Кане. Там він пережив важку травму голови та сепсис, після одужання від яких написав низку своїх найкращих новел. Через опозицію до режиму Хуана Перона у 1946 році Борхеса звільнили з бібліотеки, і він заробляв викладанням англійської літератури. У 1955 році, після падіння режиму Перона, Борхес отримав призначення на посаду директора Національної публічної бібліотеки Аргентини (яку обіймав до 1973 року) та професора англійської літератури в Університеті Буенос-Айреса. У цей же період письменник, як і його батько, повністю втратив зір через прогресуючу хворобу. Попри сліпоту, він продовжував активну творчу, викладацьку та дослідницьку діяльність завдяки допомозі близьких. У 1967 році він одружився з Ельсою Астете Мільян, проте цей шлюб швидко розпався. Протягом багатьох років його супроводжувала колишня співучениця Марія Кодама, з якою він офіційно одружився незадовго до своєї смерті в 1986 році. У своїх фантастичних новелах, притчах та есеях, що увійшли до збірок «Вигадані історії», «Алеф», «Рядки піщинок, що біжать» та «Повідомлення Броуді», Борхес створив унікальний художній світ лабіринтів, дзеркал, снів та нескінченних книг. Його творчість мала вирішальний вплив на становлення магічного реалізму в латиноамериканській літературі, а також виступила інтелектуальним мостом між модернізмом і постмодернізмом. Світове визнання прийшло до письменника у 1961 році, коли він розділив із Семюелем Беккетом першу Міжнародну премію «Форментор». Серед інших визначних нагород Борхеса — Єрусалимська премія (1971) та найпрестижніша іспаномовна літературна Премія Сервантеса (1979). Свою останню прижиттєву поетичну збірку «Змовники» (1985) він присвятив Женеві — місту, де пройшла його юність і де він відійшов у вічність від раку печінки та емфіземи легень.
